Минуле, яке говорить із сучасністю. І сучасність, яка вже стала частиною історії. Саме так у Бишках відкрили оновлені експозиційні зали Музею національно-визвольної боротьби ОУН та УПА імені Якова Бусела.
До події долучився КУ ТОР «Ветеранський простір». На запрошення директора Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини Євгена Філя у події взяв участь директор КУ ТОР «Ветеранський простір» Дмитро Харчук .
Для установи це продовження тісної співпраці з Музеєм та його директором. Спільна робота поєднує пам’ять про покоління, які виборювали українську державність, із досвідом сучасних Захисників і Захисниць.
У 1943–1945 роках село Бишки називали «Столицею воюючої України». Сьогодні чотири тематичні зали, понад 3200 каталогізованих музейних предметів, особисті речі, фотографії та документи розповідають про цю боротьбу. Окрема експозиція присвячена сучасній російсько-українській війні — 111 полеглим Героям Козівської громади, зниклим безвісти та військовополоненим.
Подія зібрала представників обласної влади, музейної спільноти, ветеранів та громадськості.
До присутніх звернулися начальник Тернопільської обласної військової адміністрації Тарас Пастух, керуючий справами виконавчого апарату Тернопільської обласної ради Олег Сиротюк, директор КУ ТОР «Ветеранський простір» Дмитро Харчук та директор Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Євген Філь.
У своїх виступах вони проводили паралелі між визвольною боротьбою українців у ХХ столітті та сучасною війною, говорили про тяглість боротьби за українську державність і важливість збереження історичної пам’яті. Також дякували Захисникам і Захисницям, музейникам та всім, хто береже й передає правду про українську історію.
Тарас Пастух наголосив, що попередні покоління боролися за Україну в надзвичайно складних умовах — без власної держави та тієї підтримки, яку сьогодні має українське військо. «Ця земля пам’ятає», — зазначив він, говорячи про тих, хто віддав життя, щоб зберегти Україну й передати наступним поколінням естафету боротьби. Очільник області підкреслив: завдання нинішнього покоління — показати молоді, яким був шлях України до свободи, адже нація, яка знає свою історію і єдина у своїй пам’яті, непереможна.
Олег Сиротюк наголосив на тяглості боротьби за українську державність: герої УПА діяли без власної держави, а сучасні українці мають державу й армію та захищають її соборність і самостійність. Він відзначив роботу Музею, розширення колекції, зокрема завдяки експонатам із Канади, і нагадав, що документацію для його створення в Бишках підготували ще п’ять років тому. Олег Сиротюк висловив сподівання, що після перемоги тут створять сучасний музейний комплекс, який розповідатиме дітям і онукам правду про боротьбу українців у ХХ і ХХІ століттях. Також він вручив грамоту Тернопільської обласної ради завідувачу відділу музею Івану Даниловичу Мартинюку.
Дмитро Харчук окреслив три виміри цієї боротьби — минуле, сучасність і ненароджене покоління.
Минуле — це воїни підпілля, які жили під псевдонімами й вирушали на боротьбу, не знаючи, чи повернуться. Сучасність — Захисники України, які мають імена, державу й армію та продовжують справу своїх дідів.
Третій вимір — ненароджене покоління. Це діти, які могли продовжити життя найкращих синів і доньок України, але їхні батьки не встигли подарувати їм життя, передати своє ім’я, любов і пам’ять. Саме тому після перемоги наше завдання — збудувати державу, заради якої боролися й віддавали життя покоління українців.
Євген Філь розповів про Бишки як один із ключових осередків українського визвольного руху. У 1943–1945 роках тут перебували представники керівництва «воюючої України» — Роман Шухевич, Микола Лебідь, Василь Кук, Дмитро Маївський, Дмитро Грицай, Микола Арсенич, Катерина Зарицька, Анна Дидик, Василь Сидор та інші.
Поруч із музеєм живе ще один важливий пласт пам’яті — храм, зведений у 1920-х роках. У ньому збереглися реліквії, яким понад сто років: облачення, використане під час освячення храму, хрест на честь 950-річчя Хрещення Русі, давні рукописи та інші святині.
Бишки зберігають пам’ять у багатьох її вимірах — у музейних експонатах, людських історіях, храмових реліквіях і в сучасній боротьбі. Тут особливо відчутно: пам’ять — це не лише про те, що було. Це про тих, кого ми маємо пам’ятати, про тих, хто сьогодні захищає Україну, і про ціну, яку вже заплачено за її майбутнє.